Розпізнати кліща на шкірі й безпечно видалити

Раннє виявлення кліща та правильне його видалення можуть значно зменшити ризик захворювання. Та найчастіше люди бачать лише крихітну темну цятку, лякаються або відкладають видалення, намагаючись спершу визначити вид. Не обов’язково бути фаховим ентомологом, але варто вміти розпізнати кліща, помітити основні ознаки, що натякають на вид, і виконати точну та безпечну процедуру видалення. Цей посібник зосереджується на тому, що ви реально бачите на шкірі, і що потрібно зробити в наступні хвилини й години.

Як розпізнати кліща на шкірі

Кліщі — не комахи, і за зовнішнім виглядом та рухами вони не схожі на мурах чи клопів, якщо знати, на що дивитися. Короткий візуальний список ознак допомагає швидко вирішити, чи є ця цяточка на нозі кліщем, а не брудом або нешкідним мікрокліщем.

Найчастіше люди мають справу з твердими кліщами, у яких на спині є щиток. До насичення кров’ю вони виглядають пласкими, схожими на насінину. Тіло зазвичай не має чіткої сегментації, як у комах. При присмоктуванні до шкіри всередину занурені лише невеликі ротові частини, тоді як решта тіла стирчить назовні й виглядає як крихітний горбочок. На відміну від павуків, що рухаються швидко, присмоктаний кліщ залишається нерухомим у одній точці годинами.

Під час живлення кліщ змінює колір і форму. Ненасичений кліщ виглядає сплющеним, трохи краплеподібним. Коли він наповнюється кров’ю, тіло роздувається до гладкої, округлої, схожої на ягідку винограду форми, а колір може змінюватися на сірий або з синюватим відтінком. Коли кліщ напився, лапки важко розгледіти, але їх можна помітити у вигляді кільця коротких ніжок на вужчому кінці тіла.

Кліщі зазвичай присмоктуються у теплих, захищених ділянках. У людини варто перевіряти лінію росту волосся, ділянки за вухами, пахви, талію, пах, згини під колінами та проміжки між пальцями ніг. У домашніх тварин звертайте увагу на вуха, ділянку під нашийником, проміжки між пальцями, ділянки навколо губ і повік. Будь‑який малий, щільно прикріплений напівкулястий горбочок, який не знімається простим проведенням пальця, заслуговує на уважніший огляд як потенційний кліщ.

Простий спосіб підтвердити — обережний дотик. Якщо ви торкаєтеся утворення, і воно здається твердим та не змахуються, поки не доведено протилежне, вважайте, що це кліщ. Скористайтеся яскравим світлом і, за можливості, камерою телефона з наближенням, щоб роздивитися ніжки та загальний контур тіла.

Основні ознаки кліщів, що допомагають відрізнити види

У побуті рідко потрібно точно знати назву виду, проте впізнавання типових схем допомагає оцінити ризик і вирішити, чи варто зберігати кліща для подальшого дослідження. Звертайте увагу на кілька помітних рис, а не вдивляйтеся в дрібні ротові частини.

Важливі розміри кліща та стадія його розвитку. Личинки завбільшки з піщинку й мають шість лапок. Німфи — розміром від макового до кунжутного зернятка, із вісьмома лапками. Дорослі кліщі більші, завдовжки до кількох міліметрів у ненасиченому стані, і їх легше впізнати як «типових кліщів». Багато випадків зараження людей припадають саме на дрібні німфи, які легко пропустити після прогулянки в чагарниках або в опалому листі. Якщо після перебування на природі ви знаходите крихітну «голівку шпильки» з лапками, ставтеся до неї як до кліща у стадії німфи.

Наступні підказки — малюнок тіла та колір щитка. У багатьох іксодових кліщів, що в окремих регіонах можуть переносити хворобу Лайма, щиток біля головного кінця темний, майже чорний, а задня частина тіла — більш рудувато‑коричнева. Натомість деякі собачі кліщі та споріднені види мають строкатий або «оздоблений» візерунок на спині зі світлішими плямами, що нагадують крихітні прикраси. Рівномірно коричневий, відносно гладкий кліщ без яскравого візерунка може належати до бурого собачого кліща чи іншого виду, пов’язаного з домівками та тваринами.

Допомагають також місце виявлення кліща та його живитель. Кліщі, зняті з вух або нашийників собак після перебування у вольєрах чи на подвір’ї, часто належать до видів, пов’язаних із собаками, тоді як кліщі, знайдені на щиколотках і литках після прогулянки лісистими, чагарниковими стежками, нерідко належать до іксодових чи інших лісових видів. Кліщі, виявлені на волосистій частині голови чи за колінами після ходіння високою травою, зазвичай належать до тих, що чекають на рослинах і чіпляються, коли ви проходите повз.

Якщо хочете більшої впевненості, зробіть чіткі, крупні фотографії кліща згори на однотонному тлі до або після видалення. Додайте орієнтир розміру — монету чи лінійку. Ці фото можна порівняти з надійними онлайн‑посібниками з визначення кліщів, які публікують органи охорони здоров’я, або надіслати до місцевих консультаційних служб. Хоча точне визначення виду зазвичай потребує фахівця, дотримання простої схеми — стадія та розмір, колір щитка, малюнок тіла та умови контакту — дає достатньо інформації для практичних рішень.

Безпечне видалення кліща: покрокова інструкція

Правильна техніка видалення важливіша за миттєве визначення виду. Мета — від’єднати кліща якомога швидше, мінімізуючи стискання або скручування, оскільки здавлювання його тіла може виштовхнути більше слини чи вмісту кишківника в місце укусу. Уникайте «домашніх» засобів і зосередьтеся на механічному видаленні.

Спершу підготуйте все необхідне. Найкраще мати тонкі пінцети з вузькими кінчиками або спеціальний інструмент для видалення кліщів, який дозволяє захопити їх якомога ближче до шкіри. Підготуйте чисту серветку чи марлю, а також мило й воду або шкірний антисептик. Якщо плануєте зберегти кліща для ідентифікації, підготуйте невелику герметичну ємність — чистий флакон або маленький поліетиленовий пакетик із кількома краплями спирту чи вологим клаптиком паперового рушника.

Далі повністю відкрийте доступ до кліща. Обережно розсуньте волосся чи шерсть і, за потреби, промийте навколишню ділянку невеликою кількістю мила з водою, але не наносіть нічого безпосередньо на кліща до його видалення. Не використовуйте вазелін, лак для нігтів, спирт, вогонь чи інші подразники, що мають «змусити кліща вилізти сам». Такі методи додатково його стресують і можуть збільшити ймовірність передачі збудників хвороб.

Скористайтеся пінцетом, щоб захопити кліща якомога ближче до поверхні шкіри. Намагайтеся взяти його в місці входження ротових частин у шкіру, а не за роздуте тіло. Тягніть повільно, рівномірно, перпендикулярно вгору. Не смикайте, не крутите і не розхитайте кліща з боку в бік: повільна, постійна тяга дозволяє ротовим частинам відпустити шкіру. Якщо частина ротового апарату залишилася в шкірі у вигляді чорної цятки, не намагайтеся агресивно «вигризати» чи вишкрібати її. Сприймайте це як маленьку скалку: обережно промийте й дозвольте організму самостійно відштовхнути її з часом, або зверніться до медичного працівника, якщо виникне подразнення.

Після видалення ретельно очистьте місце укусу та руки, використовуючи мило й воду або шкірно‑безпечний антисептик. Потім вирішіть, що робити з кліщем. Якщо у вашому регіоні існує ризик кліщових інфекцій, помістіть кліща в підготовлену ємність і додайте запис із датою, місцем на тілі та ймовірним місцем зараження. Цей зразок, за потреби, може бути використаний лікарями чи лабораторіями. Якщо ви його утилізуєте, щільно загорніть у клейку стрічку або змийте в каналізацію; не роздавлюйте кліща голими руками.

Нарешті, занотуйте дату й спостерігайте за місцем укусу протягом кількох тижнів. Звертайте увагу на поширення почервоніння, поява висипу, підвищення температури, втому, біль у суглобах або інші нові симптоми. Якщо звертаєтеся по медичну допомогу, візьміть із собою збереженого кліща або хоча б фотографії, а також інформацію про те, де й коли стався укус: це допоможе лікарю прийняти обґрунтовані рішення.

Висновок

Уміння розпізнати кліща на шкірі, помітити кілька характерних ознак виду й правильно його видалити дає вам реальний контроль у стресовій ситуації. Зосередьтесь на швидкому підтвердженні, що це саме кліщ, а потім спокійно виконайте механічне видалення з використанням відповідних інструментів, не експериментуючи з сумнівними методами. Збережіть кліща або принаймні чітке фото, занотуйте дату й місце, а також стежте за станом укусу та власним самопочуттям. Такі прості, але систематичні дії після перебування на природі роблять зустрічі з кліщами значно менш загрозливими й набагато рідше призводять до ускладнень.